Тема 5. Позичковий капітал підприємства

 

Як відомо, фінансові ресурси підприємства поділяються за джерелами їх формування на власні та запозичені. Запозичений капі-тал суб’єктів господарювання характеризує сукупний обсяг фінансо-вих зобов’язань суб’єкта господарювання, тобто загальну суму боргу. Згідно П(С)БО 2 “Баланс” зобов’язання – це заборгованість суб’єктів господарювання, що виникла унаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди. Зобов’язання виникають тільки тоді, коли актив отримано або коли суб’єкт господарювання укладає невідмовну угоду придбати актив.

У балансі зобов’язання відображаються, якщо:

– його оцінка може бути достовірно визначена;

– існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбут-ньому внаслідок його погашення.

Зобов’язання містять у собі ймовірність майбутнього вилу-чення коштів суб’єктів господарювання і втрати економічної вигоди унаслідок прийнятих у минулому обов’язків. Разом із тим, суб’єкт гос-подарювання може мати обов’язок діяти певним чином, але це не-обов’язково призводить до виникнення і відображення у його балансі певного зобов’язання. Обов’язки підприємства розглядаються як його зобов’язання, якщо вони:

– по-перше – існують на даний момент і є наслідком минулих господарських операцій (придбання матеріальних цінностей) або подій (понесені збитки, за які суб’єкт господарювання несе відповідаль-ність). Отже розрізняють теперішні та майбутні зобов’язання;

– по-друге, пов’язані з необхідністю майбутніх платежів з ме-тою збереження господарських зв’язків суб’єкта господарювання або у відповідності із здійсненням нормальної господарської діяльності;

– по-третє, мають бути виконані неминуче;

– по-четверте, мають визначений термін виконання, хоча точ-на дата може бути невідомою;

– по-п’яте, прийняті відносно суб’єктів, які можуть бути іден-тифіковані якщо не в момент прийняття зобов’язання, то в момент його виконання.

Потреби суб’єктів господарювання при здійсненні їх фінан-сово-господарської діяльності у фінансових ресурсах вимагають пос-тійного їх забезпечення як власними, так і запозиченими джерелами. Тому є необхідною розробка спеціальної фінансової політики залу-чення запозиченого капіталу.

Політика залучення запозиченого капіталу являє собою час-тину загальної стратегії формування капіталу, що передбачає забез-печення найбільш ефективних форм та умов залучення запозиченого капіталу за різними джерелами у відповідності із потребами розвитку суб’єктів господарювання.

Процес формування політики залучення суб’єктом господа-рювання запозичених коштів включає наступні етапи:

1)  аналіз залучення та використання запозиченого капіталу за попередній період, що має на меті виявлення обсягу, складу та форм залучення запозичених коштів суб’єкта господарювання, а також оцін-ку ефективності їх використання. Результати аналізу слугують осно-вою оцінки доцільності використання запозичених коштів у відпо-відному обсязі та формах;

2)  визначення цілей залучення запозичених коштів у пла-новому періоду. Тобто запозиченні кошти залучаються на суворо ви-значені цілі, основними з яких є: поповнення необхідного обсягу обо-ротних активів, забезпечення соціально-побутових потреб працівників, інші тимчасові потреби.

3)  визначення максимального обсягу запозиченого капіталу, тобто проведення розрахунків, на основі яких встановлюється ліміт використання запозичених коштів у господарській діяльності;

4)  оцінка вартості залучення запозиченого капіталу з різних джерел;

5)  визначення співвідношення обсягу запозичених коштів, що залучаються на коротко- та довгостроковій основі. Розрахунок потреби в певній величині коротко- та довгострокових запозичених коштах базується на цілях їх використання у плановому періоді. Тобто ціллю цього розрахунку є встановлення термінів використання запозиченихкоштів для оптимізації їх співвідношення. У процесі розрахунків визна-чається повний та середній строк використання запозичених коштів.

Повний строк використання запозичених коштів – це період часу з початку їх надходження до кінцевого погашення усієї суми боргу. Він включає в себе три періоди часу:

а) строк корисного використання – період часу, протягом яко-го безпосередньо використовуються запозичені кошти в процесі гос-подарської діяльності;

б) пільговий період – час з моменту закінчення корисного використання запозичених коштів до початку погашення боргу;

в) строк погашення – час, протягом якого здійснюється повна виплата основного боргу та відсотків по ньому.

Розрахунок повного строку використання запозичених коштів здійснюється в розрізі перелічених елементів виходячи з цілей їх використання.

Середній строк використання запозичених коштів являє собою середній розрахунковий період, протягом якого вони знаходяться у використанні. Він визначається за формулою:

 

,      (15)

 

де ССВзп – середній строк використання запозиченого капіталу;

СКВзп – строк корисного використання запозиченого капіталу;

ПП – пільговий період;

СП – строк погашення.

 

Приклад 8

Розрахувати пільговий період використання запозичених кош-тів для підприємства, якщо відомо, щосередній строк використання запозичених коштів становить 250 днів, строк корисного викорис-тання 180 днів, строк погашення 290 днів.

 

Розв’язок

Використавши формулу (15) визначаємо, що пільговий період дорівнює: 250–180/2 – 145 = 55 днів.

 

6)  визначення форм залучення запозичених коштів;

7)  визначення складу основних кредиторів;

8)  формування ефективних умов залучення кредитів. До чис-ла найважливіших з цих умов відносяться: строк надання кредиту, ставка відсотка за кредит, умови виплати суми відсотків, умови ви-плати основної суми кредиту, інші умови;

9)  забезпечення ефективного використання кредитів. Крите-рієм такої ефективності є показники оборотності та рентабельності запозиченого капіталу;

10) забезпечення своєчасних розрахунків за отриманими кре-дитами.

Обов’язковим атрибутом ринкової економіки, де виробництво, обмін товарів об’єднані в єдиний замкнутий ланцюг, є кредит. Кредит – це економічні відносини з приводу надання грошей у позику на прин-ципах повернення, строковості, платності, забезпеченості та цільової спрямованості.

Потреба в кредиті виникає через коливання в оборотних грошових засобах підприємства.

Отже, кредитні відносини виникають і діють між двома суб’єк-тами: кредитором, який надає позичку, іпозичальником, який отримує позичку. Рушійним мотивом надання позики у тимчасове корис-тування є одержання доходу у формі позичкового відсотка. Метою кредитора є одержання прибутку (відсотка); метою позичальника – задоволення тимчасової потреби у додаткових грошових ресурсах.

До групи кредиторів відносять, насамперед, кредитні уста-нови, серед яких головне місце посідають банки.

Для отримання кредиту суб’єкт господарювання звертається до банку з клопотанням, в якому визначається цільове спрямування по-зики, її сума, строк користування, строки погашення, а також коротка характеристика проекту (заходу), який планується, його ефективність.

Розглядаючи строковість банківських кредитів щодо їх вико-ристання в Україні, необхідно відмітити, що найбільш використаними є коротко- та довгострокові кредити.

Довгострокові кредити банків завжди пов’язані з великими ризиками, більш складними умовами обслуговування та виконання у вигляді забезпечення. У балансі довгострокові кредити відобража-ються за теперішньою вартістю. Для її розрахунку використовується формула теперішньої вартості ануїтету:

 

       (16)

 

де PV – теперішня вартість довгострокового кредиту; A – щорічні виплати відсотків за кредит та частини самого кредиту; R – ставка відсотку за кредит; t – строк погашення кредиту.

 

Приклад 9

Суб’єктом господарювання отримано кредит в сумі 1 млн грн терміном на 5 років під 32 % річних. Погашення кредиту відбувається щорічними виплатами, що включають суму відсотків за кредит та суму погашення самого кредиту. Визначити балансову вартість залишку довгострокового кредиту на кінець кожного року корис-тування кредитом.

 

Розв’язок

Визначимо теперішню вартість ануїтету:

= 2,345.

 

Звідси щорічні виплати по кредиту становлять:

= 426439 грн.

 

Методика розрахунку балансової вартості залишку боргу за кредит на кінець кожного року наведемо в таблиці.

 

Таблиця – Розрахунок балансової вартості залишку

боргу за кредитом на кінець і-го року

Продовження таблиці

 

Деякі невідповідності обумовлені округленням результатів розрахунків. Залишок непогашеного кредиту на кінець кожного року і є теперішньою вартістю довгострокового кредиту, яка відображається в балансі суб’єкта господарювання.

Використання банківських кредитів суб’єктами господарю-вання є показником нормальної фінансової діяльності, тому що вкла-дання власного капіталу в активи (як в основні, так і в оборотні) повинно відбуватися лише у межах постійної потреби, що не знає коливань у бік зменшення. Саме для покриття тимчасового збільшення потреби у фінансових ресурсах раціонально використовувати банків-ський кредит.

Політика залучення банківського кредиту представляє собою частину загальної політики суб’єктів господарювання по залученню запозичених коштів, яка конкретизує умови залучення, використання та обслуговування банківського кредиту.

Розробка політики залучення банківського кредиту здійсню-ється за такими основними етапами:

1) визначення цілей використання залученого банківського кредиту;

2) оцінка власної кредитоспроможності – за двома основними критеріями: рівня фінансового стану суб’єкта господарювання та ха-рактеру погашення ним раніше отриманих кредитів – як відсотків, так і основного боргу.(три рівні оцінки – добрий, слабкий та недостатній);

3) вибір необхідних видів банківського кредиту, що залуча-ється – що визначається на основі наступних умов: цілей використання кредиту, періодом наміченого використання позичених коштів, визна-ченістю строків початку та кінця використання кредиту, можливістю забезпечення кредиту.

4) вивчення та оцінка умов здійснення банківського креди-тування в розрізі видів кредитів – є найбільш трудомістким, відпо-відальним. Склад основних кредитних умов, що підлягають вивченню та оцінці в процесі формування політики залучення банківського кре-диту є таким:

а) максимальний (граничний) розмір кредиту, що встановлю-ється на основі кредитного рейтингу клієнта та діючої системи обов’язкових економічних нормативів, що затверджуються НБУ;

б) максимальний строк кредиту – залежать від кредитної по-літики банку;

в) рівень кредитної ставки;

г) форма кредитної ставки (фіксована або плаваюча);

д) вид кредитної ставки – процентна або відсоткова;

е) умови виплати процента – характеризується строками оплати;

ж) умови погашення (амортизації) основного боргу;

и) форми забезпечення кредиту;

к) “вирівнювання” кредитних умов у процесі укладання кре-дитної угоди – процес приведення умов конкретної кредитної угоди у відповідності з середніми умовами купівлі-продажу кредитних інст-рументів на фінансовому ринку;

л) забезпечення умов ефективного використання банківського кредиту;

м) організація контролю за поточним обслуговуванням бан-ківського кредиту;

н) забезпечення своєчасної та повної амортизації суми ос-новного боргу по банківському кредиту.

Ефективність використання короткострокових банківських кре-дитів на збільшення фонду оборотних коштів є визначення оборот-ності цих кредитів і порівняння швидкості їх обороту з швидкістю обороту власних оборотних коштів підприємства. Якщо підприємство протягом року неодноразово отримує кредити банків в оборотні кошти і має досить сталу заборгованість за короткостроковими кредитами, швидкість їх оборотності () визначається за формулою:

 

,       (17)

 

де  – середній залишок заборгованості за банківськими кредитами, включаючи прострочені, у звітному періоді, тис. грн;

Т – тривалість звітного періоду, дні;

Пкр – повернення короткострокових кредитів у звітному пе-ріоді, тис. грн.

Крім того, необхідним є визначення ціни кредиту та рівень вигідності залучення банківського кредиту. Для цього визначається середньорічний кредитний відсоток, який фактично сплатило під-приємство банку за звітний період, для зіставлення з середнім кредит-ним відсотком, який можна вважати прийнятним у конкретних умовах звітного періоду (з врахуванням середньо-ринкових норм дохідності та інфляції). Так визначається в якій мірі відсоткова політика банку, з яким суб’єкт господарювання підтримує партнерські відносини, від-повідає ринковій ситуації та інтересам суб’єкта господарювання. При цьому для визначення прийнятного рівня відсоткової ставки за ко-роткостроковим кредитом використовують формулу, що саме визначає межу вигідності залучення кредиту за існуючого рівня інфляції у країні:

 

,       (18)

 

де Rпр – прийнятна для суб’єкта господарювання ставка річного відсотка за кредит;

R – нормальна відсоткова ставка за кредит у безінфляційній ситуації;

G – темп інфляції.

Додана вартість та прибуток суб’єкти господарювання отри-мують у результаті реалізації продукції, у виробництві якої бере участь разом із власними та іншими фінансовими ресурсами і банківський короткостроковий кредит. Ефективність залучення банківських корот-кострокових кредитів також характеризується часткою прибутку від реа-лізації продукції одержаного суб’єктом господарювання за рахунок банківських кредитів (ПБКр):

 

ПБКр =,      (19)

 

де Пр – прибуток від реалізації продукції;

 – середньорічна сума оборотного капіталу суб’єкта господарювання;

 – середньорічна заборгованість за короткостроко-вими банківськими кредитами.

Приклад 10

Визначити рівень вигідності залучення банківського кредиту для підприємства ТОВ “Олімп” на основі прийнятного рівня від-соткової ставки за короткостроковим кредитом, якщо відомо, що:

– нормальна відсоткова ставка за кредит у безінфляційній ситуації складає 15 %;

– темп інфляції складає 10 %.

 

Розв’язок

Використавши формулу (18) отримаємо наступну межу ви-гідності залучення банківського кредиту дляТОВ “Олімп”:

(15+10 %+15×10)/100 = 17,5 %.

Отже, прийнятний відсоток за кредит для ТОВ “Олімп” за існуючого рівня інфляції в країні в розмірі має бути не більше 17,5 %.

 

Щоб зробити висновки про конкретні вигоди суб’єкта госпо-дарювання від залучення короткострокових банківських кредитів, отриманий за формулою (19) результат зіставляється із сумою спла-чений відсотків за даними кредитами.

Серед короткострокових джерел фінансування діяльності суб’єк-тів господарювання найбільшу питому вагу займає комерційний (то-варний) кредит.

Особливостями комерційного кредиту є те, що його суб’єк-тами виступають підприємства, він надається у товарній формі і середня вартість комерційного кредиту нижча за середню вартість банківського кредиту.

У сучасній комерційній та фінансовій практиці виділяють наступні види комерційного кредиту:

    1) комерційний кредит з відстрочкою платежу за умовами контракту (найбільш поширений вид комерційного кредиту, який обумовлюється умовами угоди на поставку товарів і не потребує спеціальних документів для його оформлення);

    2) комерційний кредит з оформленням заборгованості вексе-лем (за цим видом комерційного кредиту використовуються прості та переказні векселі, які видаються за домовленістю сторін з наступними строками виконання:

– по пред’явленню;

– у визначений строк після пред’явлення;

– у визначений строк після складання;

– на певну дату;

    3) комерційний кредит по відкритому рахунку (використо-вується у господарських відносинах суб’єкта господарювання з його постійними постачальниками при багаторазових поставках попередньо узгодженої номенклатури продукції дрібними партіями. При цьому постачальник накопичує вартість відвантаженої покупцю продукції на окремому рахунку, а покупець погашає свою заборгованість в обу-мовлені угодою строки);

    4) комерційний кредит у формі консигнації (вид зовнішньо-економічної комісійної операції, при якій постачальник (консигнант) відвантажує продукцію на склад торговельного підприємства (кон-сигнанта) з дорученням реалізувати її. Розрахунки з консигнантом здійснюються лише після того, як відвантажена продукція буде реа-лізована.

Основною метою при залученні комерційного кредиту є мак-симальне задоволення потреб у фінансуванні і за рахунок цього фор-мування виробничих запасів та зниження загальної вартості запо-зиченого капіталу. Це є також змістом політики суб’єктів господа-рювання з залучення комерційного кредиту. Розробка цієї політики здійснюється за наступними етапами:

    1) формування принципів залучення комерційного кредиту та визначення основних його видів;

    2) визначення середнього періоду використання комерційного кредиту за формулою:

 

,        (20)

 

де  – середня сума залишку заборгованості за комер-ційним кредитом у періоді, що розглядається;

– одноденний обсяг реалізації продукції за собівартостю;

    3) оптимізація умов залучення комерційного кредиту;

    4) мінімізація вартості залучення комерційного кредиту за формулою:

      (21)

 

де ЦЗ – розмір цінової знижки при здійсненні готівкового платежу за продукцію, що виражається десятковим дробом;

ПВП – період надання відстрочки платежу у відповідності з умовами комерційного кредиту, в днях.

Мінімізуючи вартість залучення комерційного кредиту необ-хідно дотримуватися наступного критерію – ні за одним комерційним кредитом вартість залучення не повинна перевищувати рівень ставки відсотка за короткостроковим банківським кредитом з аналогічним періодом;

    5)  забезпечення ефективного використання комерційного кре-диту – критерієм такої ефективності виступає різниця між середнім періодом використання комерційного кредиту та середнім періодом обігу запасів товарно-матеріальних цінностей, які він обслуговує. Чим вище позитивне значення цієї різниці, тим ефективніше використання суб’єктом господарювання комерційного кредиту;

    6)  забезпечення своєчасних розрахунків за комерційним кре-дитом.

До складу довгострокових зобов’язань підприємства відно-сяться також зобов’язання за фінансовою орендою (лізингом). Лізинг можна розглядати як складну торговельно-фінансово-кредитну опера-цію, яка виступає формою оренди машин і обладнання, способом фі-нансування інвестицій і кредитування підприємств, а також способом активізації збутової діяльності. Лізинг можна трактувати як кредит, що надається в товарній формі.

Поняття лізингу, а також загальні правові та економічні засади його здійснення визначає Закон України “Про лізинг” від 16.12.97, № 723/97 – ВР.

Згідно цього закону, фінансовий лізинг – це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на строк, не менший того, за який амортизується 60 % вартості об’єкта лізингу, визначеної у день укладення договору.

Об’єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме май-но, яке може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства, в тому числі продукція, вироблена державними під-приємствами (машини, устаткування, транспортні засоби, обчислю-вальна та інша техніка, системи телекомунікацій тощо), не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг (оренду).

Суб’єктами лізингу можуть бути:

– лізингодавець – суб’єкт підприємницької діяльності, у тому числі банківська або небанківська фінансова установа, який передає в користування об’єкти лізингу за договором лізингу;

– лізингоодержувач – суб’єкт підприємницької діяльності, який одержує в користування об’єкти лізингу за договором лізингу;

– продавець лізингового майна – суб’єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно (машини, устаткування тощо) та/або продає власне майно, яке є об’єктом лізингу.

Основною метою управління фінансовим лізингом з позицій залучення суб’єктом господарювання запозиченого капіталу є міні-мізація потоку платежів з обслуговування кожної лізингової операції. Процес управління фінансовим лізингом суб’єктом господарювання здійснюється за такими основними етапами:

1) вибір об’єкта фінансового лізингу;

2) вибір виду фінансового лізингу;

3) узгодженість з лізингодавцем умов здійснення лізингової угоди;

4) оцінка ефективності лізингової операції;

5) організація контролю за своєчасністю здійснення лізинго-вих платежів.

Найбільш короткостроковий вид використовуваних суб’єкта-ми господарювання запозичених коштів, що формуються саме за ра-хунок внутрішніх джерел – це внутрішня кредиторська заборгованість.

Як форма запозиченого капіталу, що використовується суб’єк-том господарювання у процесі своєї господарської діяльності, внут-рішня кредиторська заборгованість характеризується наступними ос-новними особливостями:

1) внутрішня кредиторська заборгованість є для суб’єкта господарювання безкоштовним джерелом запозичених коштів, що ним використовуються;

2) розмір внутрішньої кредиторської заборгованості, який роз-раховано у днях її обороту, впливає натривалість фінансового циклу підприємства;

3) сума внутрішньої кредиторської заборгованості, що фор-мується суб’єктом господарювання, знаходиться в прямій залежності від обсягу господарської діяльності суб’єкта господарювання, у першу чергу – від обсягу виробництва і реалізації продукції;

4) прогнозований розмір внутрішньої кредиторської заборго-ваності за більшістю видів має лише оцінний характер.

Управління внутрішньою кредиторською заборгованістю має диференційований характер, що обумовлений її видами. Основними видами внутрішньої кредиторської заборгованості згідно П(С)БО 2 “Ба-ланс”, що є об’єктами управління на підприємстві, є:

– поточні зобов’язання із розрахунків з бюджетом, тобто за-боргованість суб’єкта господарювання за всіма видами платежів до бюджету, включаючи податки з працівників цього суб’єкта;

– поточні зобов’язання з позабюджетних платежів, тобто за-боргованість за внесками до позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством;

– поточні зобов’язання зі страхування, тобто сума заборго-ваності за відрахуваннями до пенсійного фонду, на соціальне страху-вання, страхування майна підприємства та індивідуальне страхування його працівників;

– поточні зобов’язання за розрахунками з учасниками, тобто заборгованість підприємства його учасникам (засновникам), що по-в’язана з розподілом прибутку щодо виплати дивідендів тощо і фор-мування статутного (пайового) капіталу;

– поточні зобов’язання із внутрішніх розрахунків, тобто за-боргованість суб’єкта господарювання пов’язаним сторонам та кре-диторська заборгованість з внутрішньовідомчих розрахунків.

Основною метою управління внутрішньою кредиторською за-боргованістю підприємства є забезпечення своєчасного нарахування і виплати коштів, що входять у її склад.

З урахуванням розглянутої мети управління внутрішньою кре-диторською заборгованістю суб’єктів господарювання будується за основними етапами.

Перший етап – аналіз внутрішньої кредиторської забор-гованості підприємства в попередньому періоді.Основною метою ана-лізу є виявлення потенціалу формування запозичених коштів підпри-ємства за рахунок цього джерела.

Другий етап – визначення складу внутрішньої кредиторської заборгованості суб’єктів господарювання в майбутньому періоді. У процесі цього етапу встановлюється перелік конкретних видів внут-рішньої кредиторської заборгованості підприємства з урахуванням но-вих видів господарських операцій (наприклад, особистого страхування персоналу), нових видів діяльності, нових внутрішніх (дочірніх) струк-тур підприємства, нових видів обов’язкових платежів тощо.

Третій етап – встановлення періодичності виплат за окре-мими видами внутрішньої кредиторської заборгованості. На цьому етапі за кожним видом внутрішньої кредиторської заборгованості встановлюється середній період нарахування коштів від моменту початку цих нарахувань до здійснення їхніх виплат. З цією метою розглядаються конкретні терміни сплати окремих податків, зборів і відрахувань у бюджет і позабюджетні фонди, періодичність виплат страхових внесків відповідно до укладених договорів страхування, терміни виплати заробітної плати відповідно до укладеного колек-тивним трудовим договором і індивідуальним трудовим контрактами тощо.

Четвертий етап – прогнозування середньої суми платежів, що нараховуються, за окремими видами внутрішньої кредиторської заборгованості.

П’ятий етап – прогнозування середньої суми і розміру при-росту внутрішньої кредиторської заборгованості по підприємству в цілому.

Середня сума внутрішньої кредиторської заборгованості по підприємству в цілому визначається шляхом підсумовування прог-нозованого середнього його розміру за окремими видами цієї за-боргованості.

Шостий етап – оцінка ефекту приросту внутрішньої кре-диторської заборгованості підприємства в майбутньому періоді.

Цей ефект полягає в скороченні потреби підприємства в за-лученні кредиту і витрат, пов’язаних з його обслуговуванням.

Сьомий етап – забезпечення контролю за своєчасністю на-рахування і виплати коштів у розрізі окремих видів внутрішньої кре-диторської заборгованості. Нарахування цих коштів контролює бух-галтерія за результатами здійснення окремих господарських операцій підприємства. Виплата цих коштів включається в розроблювальний платіжний календар і контролюється в процесі моніторингу поточної інвестиційної діяльності підприємства.

З урахуванням прогнозованого приросту внутрішньої креди-торської заборгованості на підприємстві формується загальна струк-тура запозичених коштів, що залучаються з різних джерел.